Год спустя

РІК ПОТОМУ

Вранці, рік тому, в цей день ніхто з тих, хто прямував на Хрещатик, не здогадувався, що їде назустріч " Бумерангу". Їхали на пасивний супротив, як багато разів до цього. Хоча атмосфера була наелектризована - в метро постійно скандували кричалки і не важко було здогадатися - щось буде!

Мені сказали стояти на початку Інститутської і чекати... спочатку Маслія і Лапчука. Вони з"явилися із-за барикади під мостом несподівано - Лапчук гордо ніс вицвівший прапор незрозумілого суб"єкта міжнародного права, а супроводжував його Маслій. Це він приніс свій раритет і далекоглядно давав всім бажаючим поносити, очевидно не здогадуючись що за це будуть особливо безжально бити...

Потім підтянулися з Маріїнки Сергій Дуб з Пашею Сердюком, які вже побували всюди - на Інститутській і Грушевського і через що за ними було останнє слово куди нам далі висуватися. Була 10 година ранку і вже почав заводитися движняк - за пару метрів біля нас розбили пакет з коктейлями Молотова, промчалася з кийком в руці навіжена Таня Чорновіл, хлопці котили вгору на Інститутську шини...

А там вже було гаряче, палили шини, народ в три ланцюжки подавав бруківку хлопцям, яки кидали її в дим, а на даху контори 5.10 лазили беркутівці. Ми проминули їх і зайшли в Маріїнський парк, де уже стояли стінка на стінку без барикад напроти один одного тисячі беркутівців і хлопців Самооборони. Ми з прапором пристроїлися позаду на горбу, щоб не заважав сльозоточивий газ і кричали кричалки. З Арсеналу в обідню перерву підійшов Льоша Марченко і довгий час був з нами...

Жінки розбирали бруківку алей, били її і складали в кучки як боєприпаси, десь з машини горланив провокатор Олег Ляшко - добре що ми туди не пішли. Почали замерзати, Льоша Марченко пішов на роботу, а ми вирішивши що основне буде коли стемніє, нікуди не йшли - щось не відпускало...

Врятувало нас усіх те, що мені потрібно було їхати на Ніжин, бо випала рідкісна нагода заробити якусь копійку. Паша проінтуїчив і вирішив також йти, запропонувавши прямувати через метро Арсенальна - це було дуже розумно - і хто скаже що він не єврей!. Маслій, Лапчук і Дуб вирішили ще раз кинути оком що робиться на Інститутській і гордо з прапором пішли назустріч своїй Фортуні...

Назустріч нам спішили гарно одягненні люди, не здогадуючись, що через 5 хвилин вони побіжять хто куди і багатьом з них ніде не вдасться заховатися. Дякуючи Фортуні ми розминулися в часі з Бумерангом, а наші друзі- ні, бо йшли по його траєкторії і що хріново - проти.

Побачивши вал з людей назустріч, Маслій встиг згорнути прапор - і хто скаже що він не єврей! - і разом з Лапчуком кинутися вліво в провулок. Валера на бігу вирішував складну задачу - від чого померти, від інфаркту чи від кийка беркутівців, які вже наздоганяли. Але Фортуна другий раз їх пожаліла - беркутівці повернули назад. Саме цікаве, що Лапчук прапор не кинув...

А от Дуб, який трохи відстав по фізіологічній потребі, уникнути каток міг тільки в один спосіб - злитися з рельєфом стіни будинку. Коли все промчалося, а на асфальті добивали тих хто погано бігав, до Сергія підскочив один і пита - Ти хто!!!?. Вчений у всьому учений - Ніхто!!! - геніальна відповідь врятувала його від струсу мозку і можливо переломів - другий раз Фортуна вберегла його. Він не став перевіряти в третій і пішов додому...

А от Маслію з Лапчуком два рази показалось мало і вони пішли на Грушевського. Прийшли - там все було як вранці - за барикадами статично блищали зімкнуті ряди шоломів. Зовсім замерзли - вирішили йти додому і знову посмішка Фортуни - п"ять хвилин потому Беркут кинувся на Хрещатик...

А тих двох жіночок, що розбирали бордюр, одна в жовтому пальто, ще раз побачив у вечірньому випуску новин - лежали нерухомо на алеї..