ГРУПА КРОВІ І РЕЗУС-ФАКТОР

     Грицю, мабуть твоєю рукою водила Еволюція, коли ти набирав на клавіатурі фразу взяту за епіграф. Вона запала мені в голову не тільки тому що теж маю 4-ту (АВ) групу крові і аналогічне бажання. Як потім з'ясувалось, не подумавши  сказане тобою, привело мене  до гіпотези  про розподіл людей за групами крові і резус-фактором, яку я нижче пропоную…

     Очевидно, Гриць не оригінальний в своєму природному бажанні. Чомусь майже всім чоловікам чужі жінки подобаються більше чим свої. Теж саме тільки в меншій мірі властиве і жінкам. Недарма кажуть - “у сусіда завжди більший”. Однолюби трапляються рідко і скоріш за все це відхилення від норми, тобто збочення. Релігія  має це за гріх, норми моралі - за слабкість людини, а осучаснений дарвінізм такі проблеми взагалі не розглядає, бо оснований лише на одній із багатьох стратегій Еволюції. Це при тому що майже вся світова література живиться сюжетами на тему адюльтера, не кажучи вже про телесеріали. На масштаби цієї проблеми вказують дослідження британського біолога Робина Бейкера, проведені с використанням аналізу ДНК - майже 11 % лондонських дітей народжених в шлюбі  з’явились на світ не від свого законного батька.

      Чому так? В стародавньому Римі говорили: Cui prodest  - шукайте кому вигідно. Якщо триматись берегів у яких Життя - це хімічний Сигнал що поширюється в часі, то ясно кому. Сильний статевий потяг до чужих жінок/чоловіків вигідний одній із глобальних стратегій Еволюції, інакше не був би записаний в наших генах. Якщо прийняти до уваги, що раніше у людей чужими являлись жінки/чоловіки з іншої популяції, то стає очевидним, що  мова йде про глобальну стратегію міжпопуляційного перенесення генів в горизонтально-вертикальний спосіб. Жінки, народжуючи дітей від чоловіків з іншої популяції, заносять в свою популяцію гени з дещо іншою еволюційною історією і в такий спосіб збільшують її рекомбінантне різноманіття. Нагадаємо, що стійкість поширення Сигналу (Життя) в часі забезпечується необхідним рівнем різноманіття, над створенням якого трудяться майже всі еволюційні стратегії. Самим цікавим є те, що стратегія, про яку йде мова, дозволяє створити принципово інше рекомбінантне різноманіття чим воно могло бути в окремо взятій популяції. Його не варто плутати з принципово новим мутаційним різноманіттям, яке може створити тільки стратегія детермінованого мутагенезу.

       Розглянемо випадок, коли популяція довгий час живе в географічній ізоляції, наприклад - на острові, або в Китаї. У них все як у людей і звірів - гени передаються горизонтально-вертикально через статеві стосунки від батьків до дітей і  Сигнал проходить в часі. Так як і треба працює кросинговер (перехрест) в мейозі. Тасуючи карти-гени, рве пари переплетених гомологічних хромосом на шматочки щоб потім з’єднати їх в довільному порядку знову таки в хромосому. Але кожен раз без толку, різноманітності нема - всі діти народжуються схожі між собою як брати і сестри, бо кросинговер тасує шматочки заяложених карт з однієї колоди.

      І раптом, одного прекрасного дня, в бурю поблизу на рифах розбивається корабель і один моряк (мігрант) рятується. Поки він пливе до острову, статево зрілі жінки б'ються, або стають в чергу - в залежності від культури, щоб народити від нього дитину, бо на це їх штовхає сильний статевий потяг, вироблений стратегією міжпопуляційного перенесення генів. Очевидно деякі із дітей, які згодом народяться, будуть відрізнятись від інших і різноманітність острівної популяції зросте.  Але для Еволюції це майже ніщо, бо вона чекає на появу у моряка онуків. Саме при їх заплідненні, кросинговер перший раз порве свіжу карту з його генами і поєднає у випадковому порядку з шматочками карти аборигенів. Якраз тоді на світ разом з дитиною може з'явитись (ймовірність 50%) принципово інше рекомбінантне різноманіття, яке до того не могло виникнути в жодній із зазначених популяцій. Очевидно, що зі смертю свого носія воно буде втрачене, бо є оригінальним і повторитись більше не зможе - спалахнуло і зникло. Хіба що залишить свій слід в популяції якщо буде підтримано стратегією природної селекції.

       Не менше принципово інше рекомбінантне різноманіття може виникнути в геномі дитині за умови що батько і матір самі по собі є його носіями. Напевно саме так склалось при народженні Олександра Сергійовича Пушкіна. Всім відомо, що “моряком-мігрантом” який був куплений і завезений на “острів” під назвою Московське царство був ефіопський єврей (фалаша) Ганнібал або Арап Петра 1. Пушкіну він приходиться прадідом по лінії матері. Прабабою являлась Христина-Регіна фон Шеберг - припливла з Ліфляндії чи Швеції. Якщо до цього ще додати, що бабка Олександра Сергійовича носила ім’я Сарра, то крутий заміс генів онуку чи правнуку для кросинговеру по лінії матері був гарантований.

      Дивимось що по лінії батька. Якщо не брати до уваги психопатів діда і прадіда, то батько і дядько генія були наділені неабияким поетичним талантом. Батько взагалі вважав що вірші він пише краще за сина. До того ж брат і сестра Олександра Сергійовича теж були поетами. Виникає питання - звідки такі таланти до поезії і чому замість психопатів у Пушкіних стали народжуватись поети?! Адже будь які здібності закріплюються в геномі в результаті тривалого еволюційного відбору, якого в Московському царстві не було апріорі. Відповідь може бути одна - гени з поетичними здібностями могли попасти в родину Пушкіних тільки в результаті міжпопуляційного перенесення генів, шлюзи якому були відкриті Петром 1.

       Більш за все, сім’єю Чичеріних, звідки походить бабка Олександра Сергійовича по батьківській лінії, було прийнято рішення не народжувати дітей від Льва Олександровича. Підстави для цього були дійсно вагомі - його батько, прадід Пушкіна зарізав дружину на 9 місяці вагітності, а він сам заморив голодом і холодом першу дружину, посадивши її під замок у комору. Треба було обірвати паталогію гілки роду Пушкіних, бо це ганьбило весь рід. Від кого народжувати було ясно - від єврея. Уже тоді люди розбиралися в Еволюції краще чим зараз. Я особисто знаю  сільську малоосвічену жінку, яка щоб народити дитину для себе, умовила місцевого єврея…

        Можливо хтось і думає що геній Т.Г.Шевченко міг спалахнути в репродуктивно ізольованому українському селі Моринці. Я сам із села і знаю - це неможливо. Скажу більше - без міжпопуляційного перенесення генів годі навіть сподіватись на вступ до фізфаку КДУ. Не було  в українських селах-популяціях еволюційного відбору на предмет малювання і складання віршів - був на трудоголіків, яких потім назвали куркулями і знищили. Очевидно геном Т.Г.Шевченка теж склався на основі принципово іншого різноманіття, бо в його родоводі зафіксовано факт міжпопуляційного перенесення генів - прадід по батьківській лінії був  козак Запоріжської Січі, а бабка по лінії матері була родом із Прикарпаття. Більш за все це вона занесла в сім’ю Шевченків єврейські гени з літературними здібностями і даром до малювання. Як відомо це зчеплені гени, які не рвуться між собою при кросинговері. Пушкін гарно малював і Лермонтов теж. Останній хоч і веде родовід від іспанських князів, але більш за все його дідом або прадідом був вихрещений єврей (марон) Лерма - як відомо євреїв-іудеїв Петро 1 в Московію не пускав. А даремно…

Справа в тому, що якби євреїв не було, то Еволюції слід було їх видумати, бо це насправді богом обраний народ, якщо під Богом розуміти Еволюцію. Важко уявити кращих агентів з міжпопуляційного перенесення генів чим євреї. Народ-мігрант, або як у нас кажуть - перекотиполе, проживав популяціями в основному там, де ходила тверда валюта у вигляді золота і серебра. Був репродуктивно ізольований від аборигенів не кордонами своєї держави - якої не мав, а своїм Талмудом і релігією. Таке життя вимагало неабиякого хисту.  Протягом тисячоліть під дією стратегії природної і соціальної селекції у геномах євреїв сформувались здібності, які дозволяли в найлегший спосіб заробляти на шматок хліба…

        Велика і невдячна роль євреїв у міжпопуляційному перенесенні генів. Їх всюди гнобили, звалювали на них свої невдачі, звинувачували у своїх нещастях, влаштовували погроми... а вони, крім того що ділились своїми видатними генами з іншими етносами, ще й породжували серед них принципово інше рекомбінантне різноманіття. Самі стрелити не могли, зате підносили “патрони” для інших. Світу невідомі “сполохи” геніальності серед євреїв-іудеїв. Не дивлячись на височенний  IQ вони не дали людству, крім Ейнштейна, жодного лауреата Нобелівської премії, жодного композитора, художника, поета світового рівня. А все через те що в репродуктивно ізольованих популяціях не може з’явитись принципово інше рекомбінантне різноманіття. Те ж саме можна сказати про китайців, японців, ескімосів… і про єгиптян доби фараонів. Протягом тисячоліть кросинговер безрезультатно рвав на шматки і тасував одні і ті ж самі карти-гени в географічно ізольованій популяції людей, стиснутій двома пустинями в долині Ніла. І раптом протягом століття на його березі постають п”ять пірамід, визнаних як одне із чудес світу. Звідки, хто побудував… може космічні прибульці? Та ні, побудували єгиптяни народжені з принципово іншим рекомбінантним різноманіттям в генах, бо за декілька поколінь до цього в Єгипет зайшли перші гастербайтери-євреї. І ці дві події не можна не зв’язати...

      Як буде нижче показано, соціальна еволюція у людей, перейнявши естафету від біологічної, теж стала опиратись на  міжпопуляційну стратегію перенесення генів як на більш ефективну. Більше того, продовжувала ще в більших масштабах продукувати принципово інше рекомбінантне різноманіття, а не принципово нове мутаційне, як учив нас дідусь Дарвін. Саме цей вибір призвів спочатку до  до виникнення, а потім - до прискореного розвитку цивілізацій. Але так було не всюди...

Гіпотеза. Люди сучасного типу “піднялись” на високій інтенсивності процесу міжпопуляційного перенесення генів.  Більше того - вона їх породила.

      З другого боку масштабне відкриття шлюзів міжпопуляційного перенесення генів не збільшує ефективність стратегії, а навпаки, приводить до її зменшення. Уявімо собі таку ситуацію. В процесі міграції поряд з аборигенами на тривалий час осідає популяція, гени якої мають зовсім іншу еволюційну історію. В цьому разі між ними може розпочатись масове перенесення генів, в результаті якого виникне стільки принципово іншого різноманіття, що обидві популяції стануть одноманітними, тобто асимілюють одна одну. Більше того, популяції, які відкривають навстіж свої шлюзи, назавжди зникають з авансцени історії. Так було з римлянами. Латиниця є, а її  носія нема - розчинився в міжпопуляційному перенесенню генів, або якщо точніше - в рабах, звезених з усієї Ойкумени.

        Масштабне міжпопуляційне перенесення генів крім того що зменшує різноманіття - чого біологічна Еволюція допустити не може,  ще й грубо порушує інтереси стратегії природної селекції.  бо зводить нанівець всю її кропітку роботу. Це якби  на селекційній станції, де виводять нову породу собак, відкрили всі вольєри і запустили туди собак з вулиці… Блокує цей процес, встромляючи палки в колеса міжпопуляційного перенесення генів, стратегія рекомбінантно-репродуктивної ізоляції. За ідеєю вона повинна всілякими способами перешкоджати контактам між сусідніми популяціями. Так вона і робить. Тільки, дякуючи дарвінізму, ми цього не бачимо, або якщо бачимо то не знаємо чому так відбувається. Хоча все дуже просто - все що зводить перепони між людьми працює на стратегію рекомбінантно-репродуктивної ізоляції, а все що їх усовує - на стратегію міжпопуляційного перенесення генів. Об”єднує людей - толерантність, пацифізм, торгівля, глобалізація економіки, робоча міграція, інтернет і пр. Роз’єднує - семітізм, антисемітізм, мілітаризм, расизм, кордони, інфекційні хвороби, спид, різні мова, писемність,  менталітет, релігія, культура, …. війна.

       Війни між сусідніми популяціями - це другий по ефективності спосіб реалізації стратегії рекомбінантно-репродуктивної ізоляції (r-r izolation) після безкровної географічної ізоляції.  Ті, які породжує біологічна еволюція, і на війни не схожі, бо ведуться невидимою генетичною і хімічною зброєю - вірусами, фагами, бактеріями, антибіотиками специфічними до конкретної популяції. Просто популяції, які практикують  міжпопуляційне перенесення генів, інфікуються хворобами під час статевих стосунків і несуть втрати серед особового складу. По суті воюють дві стратегії. Одна виставляє все нові і нові віруси та бактерії, а інша породжує до них імунітет. Чом не гонка озброєнь, яку ми спостерігаєм в сучасному світі?!

Гіпотеза. Імунна система розвинулась в результаті боротьби двох стратегій - міжпопуляційного перенесення генів і рекомбінантно- репродуктивної ізоляції.

        Очевидно, соціальна еволюція не могла пройти повз такого ефективного способу ізоляції популяцій, щоб не взяти його до свого арсеналу. З того часу люди безперервно воюють. При цьому популяції несуть втрати від убивства людей людьми. Слід зауважити, що звірі не вбивають собі подібних. За них цю брудну роботу виконує біологічна еволюція. На відміну від неї, війни, які веде соціальна еволюція, кровопролитні. Ще однією їх особливістю є те, що вони майже завжди викликають потоки біженців. В результаті маємо - війни працюють на стратегію рекомбінантно-репродуктивної ізоляції, а міграція, яку вони породжують, живить стратегію міжпопуляційного перенесення генів. Коло знову замкнулось - інтенсивність міжпопуляційного перенесення генів якщо і зменшується то не набагато.

Гіпотеза. Рано чи пізно війни скінчаються, а мури ворожнечі між популяціями залишаються. Щоб зберегти паритет у боротьбі цих двох стратегій їх треба було якось пробивати. Еволюція знайшла красивий спосіб як це зробити. Вона наділила чоловіка і жінку ірраціональним почуттям такої сили, перед яким ні стіни, ні загроза смерті не могли бути перепоною. Сюжет “Ромео і Джульєта” саме про це - про кохання і про боротьбу двох еволюційних стратегій. За сюжетом стіна пробита - над тілами своїх дітей глави сімейств Монтеккі і Капулетті забувають про криваву ворожнечу...

        Достатньо було різкої зміни кліматичних умов, щоб більшість популяцій залишили свої ніші і прийшли в рух. По просторам Євразії прокотилась перша хвиля міграції в результаті якої мігранти стали осідати по сусідству з аборигенами. Як птиця Фенікс ожила стратегія міжпопуляційного перенесення генів, бо нарешті з’явились умови для масштабних статевих стосунків між популяціями з різною еволюційною історією генів. Виникла реальна загроза зменшення популяційного різноманіття і втрати оригінальності, набутої десь там за обрієм.

           Що могла протиставити цьому стратегія рекомбінантно-репродуктивної ізоляції? Віруси і бактерії, як застаріла зброя,  уже не здатні були пробивати імунітет, як це було колись в Африці, а соціальна еволюція людей ще не доросла до справжніх  воєн з убивствами собі подібних. Парадоксально, але цілком можливо був період в історії людства, коли люди не знали що таке війна, адже звірі не вбивають собі подібних…. На це вказує той факт, що Еволюція дістала з загашника генетичну зброю, яку використовувала уже не раз в подібних випадках. Зброю, що б’є адресно - не в дорослих, які через статеві стосунки заносять гени з іншої популяції,  а в малюків, які від цього мають народитись. Це стало можливим завдяки появі плацентарних ссавців, адже перше переливання крові від одного організму до іншого відбулось саме через плаценту від матері до дитини. Очевидно, мова йде про те що ми називаємо групами крові і резус-фактором.

        В цьому місці важко утриматись, щоб знову не кинути камінь в осучаснений дарвінізм.  Це примітивне вчення, засноване на стратегії природної селекції, не здатне пояснити чому у нас така проблема з переливанням крові, бо розподіл людей і звірів за групами крові і резус-фактором виник в результаті військових дій між двома стратегіями, які ним не розглядаються взагалі. Якщо триматись берегів, у яких Життя - це хімічний Сигнал що поширюється в часі, то проблема не варта шкаралупи виїденого яйця. Все дуже просто. На крові, як на полі битви, зійшлися дві глобальні стратегії - рекомбінантно-репродуктивної ізоляції і міжпопуляційного перенесення генів. Якщо мета першої - через кров убити малюка, який народжується в результаті міжпопуляційних статевих стосунків і в такий спосіб репродуктивно ізолювати популяції, то задача іншої - дати можливість йому народитись попри все і занести гени. Саме цікаве, що зброя у них однакова  - наявність або відсутність в плазмі крові антитіл (аглютинінів) α і β. Ця зброя активувалась появою на поверхні еритроцитів крові антигенів (аглюнитогени) А і В  у вигляді білків вірусного походження. По суті в такий спосіб біологічна еволюція розставляла в крові міжпопуляційного малюка, який знаходиться в утробі матері, мішені для атаки антитілами  α і β з її плазми крові, бо їх смертоносна дія  основується на аглютинації з специфічними до них антигенами А і В відповідно.

Аглютинація - склеювання еритроцитів, яке відбувається в результаті реакції антиген-антитіло. Як правило, аглютинація супроводжується гемолізом еритроцитів тобто розпадом еритроцитів через склеювання і осідання. Аглютинація відбувається при зустрічі специфічних (однойменних) аглютиногенів і аглютинінів: А ⇔ α, В ⇔ β  Накопичення зруйнованих еритроцитів призводить до закупорення капілярів й інших ускладнень, які можуть закінчитися смертю. Тому в природних умовах у крові людини не можуть знаходитися специфічні (відповідні) один одному антигени і антитіла, оскільки б це призводило до аглютинації власних еритроцитів. Отже групу крові людини формують неспецифічні  антитіла і антигени, за умови якщо вони є.

     (А, β) задають другу групу крові (А) у якої  антигени А представлені на поверхні еритроцитів, а в плазмі крові - антитіла β;

(В, α) задають третю групу крові (В) у якої на поверхні еритроцитів розміщені антигени В, а в плазмі крові - антитіла α;

Повна відсутність або присутність антитіл в крові додає до системи груп крові АВО ще дві групи крові -

(α, β ) задають першу групу крові (О) у якої взагалі немає антигенів на еритроцитах крові, зато в плазмі крові присутні антитіла в повному складі α, β;

(А,В) задають четверту групу крові (АВ) у якої антигени А і В в повному складі представлені на еритроцитах крові, а в плазмі крові антитіла зовсім відсутні.

          Очевидно міни, закладені біологічною еволюцією у вигляді груп крові, спрацьовують тільки при її переливанні. Природне переливання крові відбувається виключно в утробі матері, коли кров дитини через плаценту потрапляє в її кровоносну систему. Зараз це може спричинити резус-конфлікт, що веде до жовтяниці новонародженого чи викидня, а колись народження дитини супроводжувалось ще й  конфліктом за групами крові з такими ж наслідками. Найчастіше це траплялось коли мати “залітала” від чоловіка з чужої популяції, тобто у якого була інша група крові, бо популяції структувалися за групою крові. Так само як зараз - заміжня жінка, що “залетіла” від чужого чоловіка, майже завжди робить аборт (штучний викидень). Майже, бо 11% мешканок Лондона на це не йдуть. У біологічної еволюції гарантовано в живих залишались 50% малюків народжених від “зальоту”. Більше ніяк, бо живими і здоровими народжувались діти з групою крові матері. Як відомо, ймовірність народження дитини з групою крові батька чи матері - 50/50.

      Більш за все і раніше при міграціях плацентарних ссавців стратегія рекомбінантно-репродуктивної ізоляції захищала оригінальність популяції генетичною зброєю у вигляді систем груп крові. На користь цього свідчить той факт що на мембранах наших еритроцитів крові знаходиться більше 300 реліктових антигенів, молекулярна структура яких генетично закодована. Також відомо про існування 36 систем груп крові. Ця зброя ще не зовсім втратила свою вбивчу  генетичну силу. Нехтування нею в деяких випадках може призвести до тяжких наслідків як при народженні дитини так і при переливанні крові. Людям за естафетою від мавп  дісталася зброя системи АВО. І не тільки людям, а  всім хто їх супроводжував в міграціях - коням, кішкам, собакам, свиням і навіть крисам. Її не треба було нести за плечима - вона була у них в крові. Активувалась при втраті популяцією географічної ізоляції через популяційний стрес який при цьому виникав. Так як співіснування різних груп крові  в одній популяції неминуче породжувало викиди і високу смертність серед популяційних немовлят, то популяції під тиском відбору вимушені були структуруватися за певною групою крові. Тут і надалі малюків, народжених від чоловіків (альфа-чоловіка) своєї популяції, будем називати популяційними, а від чоловіків з чужої популяції - міжпопуляційними немовлятами

       Слід мати на увазі що не всі групи крові системи АВО в однаковій мірі сприяли репродуктивній ізоляції популяції. Як буде показано далі четверта група крові (АВ) захищала інтереси  стратегії міжпопуляційного перенесення генів, а перша група крові (О) подібно Труфальдіно із Бергама була слугою двох господ. З неї і почнем, бо вона особлива не тільки тим що перша.

Перша група крові характерна тим, що при наявності в плазмі крові антитіл α і β на її еритроцитах відсутні антигени А і В. Через що її позначають цифрою «О». Напевне саме така група крові встановлювалась в популяціях людей сучасного типу після того як вони географічно усамітнювались на просторому євразійському суперконтиненті.  Ця гіпотеза надійно підтверджується сучасною статистикою поширення першої групи крові серед людей на планеті.  З Таблиці 1 видно, що практично в усіх індіанців Південної і Центральної Америки, які заховались за Панамським перешийком в доколумбову епоху,  встановилась перша “О” група крові (100%) . Це при тому що монголоїди Азії, від яких вони походять, мають в переважній більшості другу “А” групу крові. У народа басків, який давно усамітнився в горах Іспанії, спостерігається найвища концентрація першої групи крові ”О” в Європі.  Очевидно, ескімоси Гренландії були на неї  просто приречені…

       Більш за все при довготривалому житті популяцій в стані географічної ізоляції відбувалась деактивація або деградація генетичної зброї системи АВО, бо в ній не було потреби. Антигени А і В зникали з поверхні еритроцитів, а в плазмі крові знову з’являвся повний набір гемаглютинінів - антитіла α і антитіла β.

Гіпотеза. У популяцій, які довгий час перебували в географічній ізоляції встановлювалась  нульова “О” або перша група крові.

Результати досліджень розподілу груп крові на території Британських островів свідчать про зростання поширення першої “О” групи крові, починаючи з кількох процентів на півдні Англії до все більшої концентрації ( 60%) на її півночі, в Уельсі, Шотландії і Ірландії. Відомо, що люди з указаних регіонів завжди жили відокремлено не тільки до Європи, а й до держави в яку входили.